Це – витяг з інструкції з користування праскою.
От ви смієтеся. А спробуйте уявити собі людину, яка чує це застереження і… дуже сердиться. Вона всіляко висловлює своє обурення і вся така: «це моя справа, моя праска, мій одяг і врешті решт моє тіло! – роблю з ним, що захочу!».
Якщо пофантазувати більше, можна уявити, як хтось заявляє: «Я виглядаю як людина, але в душі я прасувальна дошка, помилково поміщена в людське тіло. Прасувати на собі одяг – це моє самовираження і свобода в пошуку ідентичності»…
Звісно, серйозно такі заяви ми не сприймемо і скажемо: людина несповна розуму.
Але великою мірою саме так виглядає той, хто читає Біблію і каже: «Всмислє «не чини перелюбу!»??? А я хочу! Я буду!!» − подібну реакцію ми припускаємо, бо маємо дуже зіпсований гріхом розум. Якби розум функціонував на повну – ми б розуміли, що це нелогічно, абсурдно і смертельно небезпечно. Добре бачили б, що Божі заповіді не обмежують нашу свободу, а навпаки – захищають її.
Дві тисячі років тому апостол писав, що перелюбник і блудник грішить проти власного тіла.
За три тисячі років до наших часів один мудрий чоловік ставить риторичне питання: «Чи ж можна в пазуху вогню набрати так, щоб одежа не згоріла?» − фактично, в заголовку я повторив його слова, тільки трохи по іншому.
Попри свій вік, Біблія повна дієвих та актуальних застережень, що можуть дуже спростити наше життя і полегшити його.
Але Біблія – більше, ніж інструкція. ЦЕ – ІСТОРІЯ.
Вона не тільки дає нам заповіді, але і пояснює, навіщо вони, чому ми не здатні їх виконати і Хто Той, без допомоги Котрого ми не можемо не те що змінити своє життя – а навіть врятувати себе від власної глупоти.
Відкрий її та переконайся в цьому сам(а). Не прасуй одяг на тілі. Не уявляй себе прасувальною дошкою чи чимось іще. Дізнайся, ким ти є у Божому задумі і як це взагалі можливо.
