Щодо наставників церкви Писання використовує три грецькі слова — пресвітер (старший; той, хто користується повагою), пастор (пастир; той, хто оберігає та піклується) і єпископ (наглядач; той, хто несе відповідальність). Причому ці терміни вживаються взаємозамінно. Апостол Петро пише:
«Будучи сам старійшиною [συμπρεσβύτερος (сюмпресбютерос) — співпресвітер] і свідком страждань Христа, а також співучасником Його слави, яка має відкритися, я прошу ваших старійшин [πρεσβυτέρους (пресбютерус), тобто пресвітерів]: пасіть [ποιμάνατε (пойманате) — станьте пастухами] Боже стадо, залишене вам під опіку, наглядаючи [επισκοποũντες (епіскопунтес) — наглядаючи, піклуючись] за ним не з примусу, а добровільно, як угодно Богові, і не заради низької користі, а з ревності. Не пануйте над довіреними вам людьми, але подавайте стаду добрий приклад. І коли прийде Головний Пастир, тоді ви отримаєте нев'янучий вінок слави» (1 Петра 5:1–4 МБО).
Зверніть увагу: цей текст не передбачає жодної ієрархії між поняттями «пресвітер», «пастор» і «єпископ». Усі три слова використовуються щодо однієї й тієї самої групи людей. Так само взаємозамінно використовує їх і апостол Павло: «Із Мілета ж пославши до Ефеса, він покликав пресвітерів [πρεσβυτέρους (пресбютерус)] церкви і … сказав їм: … пильнуйте за собою та за всією отарою, в якій Дух Святий поставив вас наглядачами [επισκόπους (епіскопус)], щоб пасти [ποιμαίνειν (поймайнейн)] Церкву» (Дії 20:17–28).
В апостольському напученні Титу сказано: «Для того я залишив тебе на Криті, щоб ти довершив незакінчене і поставив по всіх містах пресвітерів, як я тобі наказував: якщо хто непорочний, чоловік однієї дружини, має дітей віруючих, яких не звинувачують у розпусті чи непокорі. Бо єпископ має бути непорочним» (Тита 1:5–7). Як бачите, і тут слова «пресвітер» та «єпископ» виступають як синоніми. А кваліфікаційні вимоги, висунуті до «пресвітера», — ті самі, що в 1 Тимофія 3:1–7 Павло висуває до «єпископа».
Таким чином, місіонер, проповідник, євангеліст і вчитель — це функціональні ролі служителів (дияконів) слова, тоді як пресвітер, пастор і єпископ — загальновживані поняття, що відображають різні аспекти їхнього служіння.
Слово «пресвітер» означає старший, шанована людина. Воно багаторазово використовується у Писанні й вказує на ставлення, а не на становище. Так, «В одного сотника слуга, якого він цінував, був хворий і при смерті. Почувши про Ісуса, він послав до Нього юдейських старійшин [πρεσβυτέρους], щоб попросити Його прийти й зцілити його слугу» (Луки 7:2–3).
«Пастор» — це пастух. Це слово також вказує на виконувану роль, а не на посаду. Наприклад: «У тій країні були на полі пастухи [ποιμένες], які вночі стерегли свою отару» (Луки 2:8).
Рольове значення має і слово «єпископ» — наглядач, наглядач за порядком, опікун, «супервайзер». Ісус говорить: «Я був хворий, і ви доглядали [επεσκέψασθέ, епескепсастхе; РСП — відвідали; РБО — потурбувалися] за Мною» (Матвія 25:36 МБО). Вторить Йому і Яків: «Чисте й непорочне благочестя перед Богом, нашим Отцем, полягає в тому, щоб допомагати [επισκέπτεσθαι, епіскептестхай; РСП — «призирати»] сиротам і вдовам у їхніх потребах» (Якова 1:27 МБО). Останні два терміни застосовуються й до Самого Господа: «Бо ви були як вівці, що блукають… але тепер повернулися до Пастиря [ποιμένα, поймена] і Наглядача [επίσκοπον, епіскопон] ваших душ» (1 Петра 2:25).
Втім, на певну ієрархію титулів текст 1 Петра 5:1 усе ж указує. Насамперед апостол називає себе «співпресвітером». Це означає, що в церкві Рима, яку апостол образно називає Вавилоном (5:13), Петро несе служіння як один із її пресвітерів (коли він був в Єрусалимській церкві, апостоли безпосередньої участі в керівництві громадою ще не брали; там «апостоли» і «пресвітери» завжди згадуються окремо — Дії 15:2, 4, 6, 22).
Далі він указує на свій особливий статус — «свідок страждань Христових», тобто один із числа дванадцяти безпосередніх учнів Ісуса. Відповідно до озвучених самим Петром кваліфікаційних вимог, які висувалися до тих, хто входив до цього числа, «потрібно, щоб один із тих, хто був із нами весь час, коли Господь Ісус ходив і перебував між нами, починаючи від хрищення Іванового до того дня, коли Він був узятий від нас, був разом із нами свідком Його воскресіння» (Дії 1:21–22).
Нарешті, як третій і найвищий зі своїх титулів, Петро визначає себе як «співучасника слави, яка має відкритися». Це — те звання, яке сміливо носить кожен вірний послідовник Христа! Ми всі — «рід вибраний, царське священство, святий народ, люди, що належать Богові, покликані звіщати про Його великі діла» (1 Петра 2:9 МБО). Сам Господь дав нам велику обітницю: «Переможцеві Я дам право сісти зі Мною на Моєму престолі, як і Я Сам переміг і сів із Моїм Отцем на Його престолі» (Об'явлення 3:21 МБО).
Вам буде цікаво прочитати про Наполегливість у вірі .
Власне, і поза Христом реальний статус усіх людей однаковий — «усі згрішили й позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23). Але завдяки тому, що безгрішний Христос замість притаманної Йому слави прийняв нашу ганьбу (Филип'ян 2:6–8), кожен, хто приєднується до Його Церкви, однаковою мірою стає співучасником Його слави. І це стосується всіх віруючих без винятку — чи то ще «немовлят у Христі», чи то «вірних», які несуть у церкві певне служіння (зокрема — служіння слова). Недаремно апостол адресує соборні послання не якимось церковним ієрархам, а всій громаді віруючих разом зі служителями: «Усім святим у Христі Ісусі, які перебувають у Филипах, разом із їхніми керівниками та дияконами» (Филип'ян 1:1 МБО).
Уявлення про церковну ієрархію, в якій більшість віруючих перебуває в підлеглому становищі, перевертає біблійне вчення про домобудівництво благодаті з ніг на голову, уподібнюючи дітей Божих до світу. До таких навіть застосовують це поняття — «миряни»! Необхідно абсолютно чітко розуміти: бути співучасником майбутньої слави Христової, сидіти з Ним на Отцівському престолі — це найвища честь і гідність! І ними володіють усі члени Тіла Христового без винятку. Ніхто не може звеличуватися над царським священством дітей Божих! Саме тому нам і заповідано: «у смиренномудрості вважайте один одного вищим за себе» (Филип'ян 2:3). А пресвітерам Петро особливо вказує: «Не пануйте над довіреними вам людьми, але подавайте стаду добрий приклад» (1 Петра 5:3).
