м. Бердичів, Богунська, 27

НЕВМИРУЩИЙ МОРАЛІЗМ

Моралізм сильно в’ївся в церковне життя, особливо завдяки впливові монашества, яке, на мою думку, є нічим іншим, як античною філософією в християнських шатах. Шість років свого життя я прожив у монастирі. Цікавий був час. Цікавий досвід. Пригадую, читав Євангеліє – жити хотілось, читав Василія Великого – ставало страшно. Я був тоді молодий і дуже несміливий. І не наважувався критично судити про такого великого святого. В монастирі говорили: так, справді, Василій – страшний. Дехто казав, що причина може бути у не дуже вдалому перекладі його творів. Але ні, великий кападокієць і справді є суворий і страшний. І тільки зараз я розумію, що це є вплив стоїцизму, якого він свого часу зазнав. А стоїцизм, хто не знає, це є така антична філософська система, яка характеризується особливим моралізмом та ригоризмом. Прикро це визнавати, але Василій Великий у своїх аскетичних творах часто виступає більше, як стоїк, ніж християнин, хоча часто цитує Святе Письмо і вживає християнську лексику. Одне слово, стоїцизм в християнській упаковці вся ця аскетика. Усвідомлення цього факту допомогло мені зрозуміти той внутрішній дисонанс, який я завжди відчував при читанні аскетичних творів Василія. І до сьогодні, чесно кажучи, вони викликають у мене якесь внутрішнє несприйняття. Що не скажеш про догматичні твори та деякі проповіді. В яких, як мені здається, Василій виступає більше, як християнин, а не філософ. І це зовсім інша справа. Любо читати, коли він черпає думки з Божого об’явлення, а не з філософської традиції. Думаю, саме за це він не втратив своєї цінності й сьогодні. А щодо проблеми моралізму, то скажу одну думку. Новий Завіт містить поважну полеміку з обрядовим юдейським легалізмом, але проблема моралізму в ньому особливо не піднімається. Церква зіткнулася з цією проблемою в язичницькому світі. І не дуже успішно, як виглядає, справилася з нею. На жаль, моралізм досить сильно в’ївся в церковне життя, особливо завдяки впливові монашества, яке, на мою думку, є нічим іншим, як античною філософією в християнських шатах. Моралізм, який проявляється зазвичай у формі ригоризму, важко узгодити з благодаттю. Ба навіть неможливо. Апостольське вчення має зовсім інший дух. Апостол Павло, для прикладу, був неймовірно лагідною людиною. Його листи – це просто сама ласка. Натомість в історії церкви є чимало таких мужів, які зробили багато для захисту віри, але вони були суворими і ригористичними людьми. Цікаво, що критичні дослідження часто відстежують той чи інший вплив, який лежить в основі їхньої суворості. І це, як правило, не Євангеліє. І часто, на жаль, та чи інша церковна традиція разом з вірою непомітно прищеплює нам старий поганський моралізм. Чи то отці церкви, чи реформатори, чи пуритани, чи сучасні фундаменталісти. У всіх є ця закваска, яка одного разу проникнувши в традицію, переходить з однієї епохи в іншу. Святий Августин, який аж до крайнощів захищав вчення про благодать, цілком впевнено виправдував фізичний примус до віри. Кальвін, який іще більш радикально виступав за благодать, схвалював страту Сервета за хибні релігійні переконання. Що вже казати за пуритан, молитви яких були гарячими, та зброя ще більш гаряча, щоб винищувати єретиків із землі. Ну і всім відомо, як сучасні фундаменталісти можуть із запаленими очима захищати доктрини благодаті й в той самий час піддати немилосердному остракізмові кожного, хто має дещо інші погляди в богослов’ї. І все це є старий поганський моралізм, який попри всі заслуги, був супутній їм, як заручникам свого часу. Особисто мені важко уявити святого Павла в будь-якій з перерахованих ролей. Тому так важливо завжди повертатися до Євангелія. І не просто до якоїсь ідеї Євангелія, чи тої чи іншої теології Євангелія. А до самого Христа, до Нового Завіту, до того, яким був і що навчав Ісус Христос! N.B. Дані міркування не претендують на істину в останній інстанції. Це є просто сміливі роздуми вголос на дорозі віри.

Опубліковано: 11.06.20

Опублікував: Админ

Автор: Себастьян Тегза

Джерело: slovoproslovo.info

Повернутись до статей