Протягом усього нашого життя усі ми досягаємо точок, коли стикаємося з духовними питаннями. Я знав чоловіка, який після вісімнадцяти років подружнього життя втратив свою жінку через п'яного водія. Через деякий час я мав з ним розмову і він лютував: «Добрий Бог не дозволив би якомусь ідіоту вбити мою дружину, залишивши йому життя. Я навіть не впевнений вже, що Бог існує. І навіть якщо Він є, що ж, тоді я не хочу мати нічого спільного с Богом, який дозволяє трапитись чомусь подібному».
Я не мав подібної втрати, як цей чоловік. Але мені так само боліло за нього. Що найважливіше, я бачив як крізь біль цей чоловік все одно мав бажання довіряти Богу. У той момент він просто не міг примирити біль, який відчував з образом Бога у якого хотів вірити.
Багатьом людям важко повірити в те, що Бог піклується про них, особливо в ті часи, коли вони знаходяться у епіцентрі кризи. Коли ви рушаєте долиною, важко побачити світло. Ви хочете вірити, але вам важко зв'язати сповнене надії повідомлення християнської віри та усе, що бачите навколо себе.
Прочитайте також: Віра більша за страх
Більше 2600 років тому, Авакум ставив ті самі запитання, що ставлять люди сьогодення. Своєю милістю, Бог частково полегшив страждання Авакума, хоча й залишив без відповіді багато його запитань. По інший бік своїх сумнівів, Авакум став людиною, що сповнена віри, котра можливо не розвинулась б так повноцінно, якби він так не страждав своїми сумнівами.
Подумайте ось про що. Якщо б ви розуміли усе повністю й до кінця, вам була б не потрібна віра, чи не так? Догодити ж без віри не можна. (До Євреїв 11:6). Чому? Тому що віра і довіра виникають з любові, а не з ділових відносин, справ або ситуацій, у яких ми не маємо вибору
