Люди забули, що таке справжня концентрація. Зокрема, було втрачено мистецтво ЧИТАТИ. Не поверхово проглядати, а саме вдумливого смакування слів, коли вони проникають у розум і заповзають у душу.
Один пост у Facebook — лише одна з 510 000 публікацій, що з’являться протягом наступної хвилини. Кажуть, що якщо користувач дивиться рекламу понад три секунди, це вже вважається «переглядом». У цинічному світі це не дивно: щоб довіряти комусь чи чомусь, потрібен час, а натомість люди тонуть у морі сенсорних перевантажень.
Нещодавно зять у родині переглядав журнал і помітив, що його палець автоматично ковзає вгору, наче для прокручування сторінки на екрані. Дружина згадувала, як дивилася різдвяну фотографію і намагалася розсунути пальці, щоб збільшити її — звичка, яка прийшла зі смартфонів.
У родині часто трапляється й інше: замість того, щоб самостійно розібратися з телефоном, дідусь просто передає його одному з дванадцяти онуків. Наймолодша, трирічна Мей, уже розуміється на Instagram краще за нього — і це зовсім не перебільшення.
У кожної речі є дві сторони. Навіть добро в надлишку може стати злом. І попереджень про соціальні медіа сьогодні більш ніж достатньо: від звикання до заміни реальних стосунків. Ідоли впливають на всіх. Але йти проти соцмереж — те саме, що стріляти по слонах у зоопарку. Та й самі критики користуються ними.
Найбільше занепокоєння викликає втрата дисципліни концентрації. Зокрема, мистецтва ЧИТАТИ. Не швидкого перегляду, а вдумливого заглиблення у слова. Колись люди читали значно більше, ніж тепер. Зараз це перетворилося на проблему, що стосується цілої нації, особливо молодого покоління.
Причину можна знайти у зміні уваги. Рівень зосередженості в сучасної людини часто нагадує рівень комара. Ніколас Карр описав це так: «Колись я був дайвером у морі слів. Тепер я ковзаю по поверхні, як хлопець на водних лижах». Достоєвський проти допаміну — і переможець очевидний.
Прочитай також: П’ять пунктів стратегії переможного життя
Завжди знайдеться мільйон виправдань, чому час «нібито відсутній». Але відоме кліше правдиве: нестача часу — це не факт, а питання цінностей. Тиранія «термінових справ» занадто часто бере гору. Чарльз Карр влучно сказав про читання: «У нас є весь час, який нам потрібен. Найстрашніше — ми самі ігноруємо його, бо занадто залежні, занадто слабкі й розгублені, щоб робити те, що, як нам відомо, є важливим».
І він має рацію. Це визнання провини.
